Вже не раз «Каховська зоря» зверталася до теми тернистого шляху священика селища Любимівка отця Миколая Зінов’єва. Цей шлях, без перебільшення можна сказати, хрест його життя, — відбудова місцевого Свято-Троїцького храму, який по праву треба вважати історичною пам’яткою всієї Каховщини, адже мало де в наших краях збереглися храми, збудовані ще у ХІХ сторіччі…

Ця будівля також настраждалася свого часу після приходу до влади комуністичного режиму. В її стінах влаштовували й клуб, і спортзал, і склад…
Вона була й розграбована, й частково зруйнована. Здавалося б, навіки замовк малиновий дзвін любимівської церкви, адже й дзвінниці вже теж не було. Хоча, наприклад, моя прабабуся Орина Мотрюк… навіть у період «найрозвинутішого» брежнівського соціалізму, коли більшість очікувала у майбутніх 80-х виконання обіцянки Хрущова «побачити останнього попа», казала рідним: «Ось побачите — Любимівська церква ще відкриється, і будуть там служби Господні»… І таки мала рацію, хоч і не дожила до того часу.

А коли близько двох десятиліть тому у Любимівку з Херсона приїхав призначений саме тут служити Богу та людям молодий священик Миколай Зінов’єв разом із зовсім юною матушкою Оленою, ось тоді вони й розпочали справжню відбудову Дому Божого.
Звичайно, отець Миколай усвідомлював, що це не буде простим завданням, але все ж таки й не думав, що будівництво триватиме так довго… Навіть і нині, коли ми бачимо зведений купол, розширені стіни, підняту стелю храму, пофарбоване й охайне приміщення, протоієрей М. Зінов’єв та люди, що стоять найближче до всіх робіт (а їхнє коло, на жаль, досить вузьке) і постійно допомагають батюшці, — которий сам тут і за муляра, і за маляра-штукатура, та ще йбагатенько інших робітничих спеціальностей довелося опанувати йому за ці роки, — розуміють, скільки ще великої праці попереду. І як іноді катастрофічно не вистачає робочих рук та коштів…

— За останній рік взагалі мало було зроблено, — бідкається під час нашої бесіди отець Миколай. — Ми сподівалися, що по закінченні внутрішнього ремонту нам вистачить грошей і на матеріали для проведення опалення, але постійна інфляція та нестача помічників зробили свою справу: тому, як-то кажуть, віз і нині там. Ми купили тільки кілометр труби та запчастини для монтування теплої підлоги на загальну суму близько 17 тис. грн. Також вдалося зробити ремонт в одній з кімнат будинку священика (є фото). Планували зробити її для проведення занять недільної школи, а вийшла дуже універсальна кімната, требна. Там в зимовий час і панахиди правимо, і молебні, й хрещення, і, з благословення Владики, навіть вечірні служби, тому що в храмі дуже холодно, бувало, стовпчик термометра й до мінус двох опускався…

Ну і так, по дрібницях: на церковному подвір’ї висадили самшит, ялинки, туї; виправили, а, вірніше, переробили місток перед входом в храм. В помічниках наших були Домбровська Л. В., Могила В. А., Тенкач З. С., за що їм велика подяка.
У цьому році в планах — пофарбувати храм до Трійці. Я вже розмовляв з майстрами, готовими це зробити. Визначилися з ціною за квадратний метр, і я приблизно порахував скільки буде коштувати робота: 35 000 грн. разом з матеріалами, плюс-мінус 2000 грн.
Ще, як показує практика, дуже складно буває під час дощів чи таяння снігу дістатися в нашу хрестильню, адже подвір’я храму — земляне. Там потрібно або забетонувати майданчик, або викласти тротуарною плиткою. Теж, начебто, дрібниця, але вимагає фінансів… І так у всьому, у кожній дрібниці.

А надходження цих самих фінансів, без яких, звісно, ніщо не зрушиться з місця, дуже й дуже недостатні і нагадують тонесенький струмочок, що час від часу пересихає. Та й як йому наповнюватися, адже любимівці віддають перевагу поїздкам у каховські храми, там нерідко й дітей хрестять, і вінчаються… Як нібито й нема свого… Чи не цікавий він їм, бо ж там завжди будівництво.
Крім того, важливим негативним фактором є те, що поблизу храму не проходить автобус. До найближчої автобусної зупинки треба добиратися 15 хвилин пішки вгору, і це — здоровою ходьбою відносно молодої людини.

А бабусі іноді й годину на це витрачають… От якби місцева влада посприяла прокладанню автобусного маршруту поблизу храму, то їй би завдячували не тільки його прихожани, а й усі, хто живе ближче до води. Тим паче, що це питання вже не раз піднімали самі любимівці й навіть новий автобусний маршрут розроблений ще при минулій селищній владі, але до кінця цей план так і не був доведений. Тому, звичайно, зараз простіше сісти в автобус на кінцевій зупинці в Любимівці і вийти майже під поріг каховського храму…

— З одного боку, зрозуміло, — розмірковує отець Миколай, — людям хочеться більше комфорту й зовнішньої краси. Але самі собою вони не візьмуться звідкись. От і виходить замкнуте коло: люди не йдуть, бо храм холодний, а храм не добудовується, бо люди не хочуть жертвувати на ці роботи. Адже саме ваша участь у службах, замовлення треб та посильне жертвування коштів і є вашим найголовнішим внеском, вашою лептою у спільну справу відбудови нашого чудового храму понад самим Дніпром… Це велика, добра справа не тільки для нашої громади, це — належна шана своїй історії, своєму корінню, пращурам, батькам і дідам, а також добра справа для своїх дітей та онуків; для нашого спільного майбутнього. Це — випробовування, а чи ми взагалі здатні бути справжньою єдиною громадою, яка може довести до ладу спільну справу, якій не буде соромно ні перед сусідами, ні перед пращурами, ні перед нащадками…
Пам’ятаймо: у нас є свій храм, і можемо зробити його красивим!

Спілкувалася Ірина СОШНІКОВА.